Вінницький гурт “ТіК”, який давно став надбанням всеукраїнського шоу-бізнесу, вийшовши з підпілля, повертатися у нього не збирається.
І всіляко тішить своїх шанувальників різноманітними новинами. То скандальним відео, то епатажною піснею, то лірикою, яка на тлі “тіківського” стьобу виглядає справжньою сенсацією... Дров до розмов про гурт “ТіКи” докинули своєю участю у турі “З Україною в серці” та заявою про підтримку дій Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. За кілька годин до львівського концерту в рамках туру лідер гурту Віктор Бронюк завітав до редакції “ВЗ”, щоб під час прямої лінії відповісти на питання читачів газети про своє творче, особисте і політичне життя.
- Як публіка реагує на те, що ваш гурт став політично заанґажованим?
- Якраз публіка багато уваги цьому не приділяє. На цьому більше акцентують журналісти. Мене таке ставлення дивує. Коли журналісти пишуть замовні статті, то вони нормальні, коли поліграфісти або рекламщики друкують продукцію для тих чи інших політиків – вони нормальні. А музиканти, якщо вони мають активну політичну позицію, відразу - паразити і сволочі. Ми ось щиро раді з можливості такого всеукраїнського туру, бо їздимо не лише обласними центрами, а й маленькими містечками, де концерт – подія, за якою скучили. Ми якісно робимо свою роботу. Люди приходять, отримують задоволення від того, що бачать на сцені. Це найважливіше. А бути з Україною в серці – хіба це погано? Ми для себе бачимо такий варіант розвитку України і просто ділимось своєю позицією.
- Доброго дня, маю кілька запитань до Віктора. Ваші пісні можна співати на весіллі чи вдома за столом. Але ж не крутити такі тексти по радіо і телебаченню...
- Жанр, у якому працюємо, називається сатира, тобто стьоб. Через засоби сатири намагаємося висміяти ті негативні явища, яких люди не помічають, коли вони подані у прямому контексті. Хтось, почувши про них у пісні, посміється, хтось зробить висновки, а хтось впізнає себе і більше такого не робитиме.
- До того, як стати музикантом, ви були чиновником. Зараз ви знову зблизилися з політичним світом. Думок повернутися до політичної кар’єри не виникало? Або пропозицій посісти якесь “крісло” чи стати чиїмось радником?
- Свій вибір я вже зробив на користь музики. У мене була можливість йти по чиновницькій кар’єрній драбині до політичного олімпу. Але зрозумів, що така робота морального задоволення мені не приносить. І я почав рухатися до своєї мрії – бути співаком. Та наразі не можу остаточно відповісти, повернусь на чиновницьку дорогу чи ні. Маючи за плечима відповідну освіту, навики на чиновницькій лаві, я б міг це якось застосувати. Тому такий варіант можливий. Якщо, отримавши таку пропозицію, зможу дати собі відповідь, навіщо це мені, то з задоволенням і з повною відповідальністю буду там працювати. Але треба розуміти, що це нелегка робота, і її треба робити не будь-як. Піти туди потусуватися? Мені й так є де тусуватися. Провести час? Я краще проведу його в колі сім’ї, з донечкою погуляю. Щоб подивитися, як воно там? На сьогодні у мене є можливість зайти у коридори влади і подивитися, що там і як. Наразі я б на таке не підписався. Але час і ситуація змінюються...
- Можна з Віктором поговорити? Це Галина. Ходять чутки, що ви отримали, як гонорар за участь у турі, мільйон?
- Не знаю, звідки беруться ці чутки. Я принаймні мільйона в руках не тримав. Організовує тур не сама Юлія Тимошенко, а Всеукраїнський благодійний Таврійський фонд, з яким ми співпрацюємо на взаємовигідних умовах. Організатори туру мають великий медіаресурс і допомагатимуть нам робити промоцію пісень, кліпів.
- Добре, ви працюєте без гонорару, а ваші музиканти, звукорежисери? Їздять і працюють у рамках туру “за ідею”?
- Зрозуміло, що люди, які беруть участь у турі, мають щось їсти, десь жити. Не будуть же вони ночувати в машинах, як бомжі. Усі ці організаційні і технічні нюанси забезпечує Таврійський фонд. Фонд створює для нас всі умови, щоб ми приїхали, вийшли на сцену і заспівали.
- Можна поставити запитання Віктору? Мене звати Олена, мені 14 років. Хотіла б запитати про кліп “Сірожине пірожине”. Чи не здається він вам занадто вульгарним? Адже вас слухають і дивляться діти, підлітки...
- Ми зробили його, щоб застерегти дітей, яким 12-14 років. Щоб вони не потрапили на вудочку різних нехороших дядьків, які заманюватимуть їх у вир шоу-бізнесу, а потім використовуватимуть для негарних речей. Ви – людина доросла, вам 14 років, тож знаєте, що торгівля людьми, дитяча порнографія - велика проблема в Україні. Цим кліпом ми, за посередництва сатири, показуючи такі непристойні речі, даємо привід дітям, підліткам задуматися, що не варто робити негарних речей.
- У вас є теми табу, на які не наважуєтеся “стібатися” у піснях?
- Я не прихильник того, щоб ставити якісь віртуальні заборони: про це не говоритиму, а про те не співатиму. Все має бути в міру. Бачимо доцільність у тій чи іншій темі - співаємо. Якщо ні – то ні. Мене ось дитина 14-ти років запитала про кліп, бо побачила там якісь брутальні, вражаючі речі. Це класно. У неї вже сформувалася негативна оцінка явища, яке ми висміювали. Добре, коли люди починають змішувати сіру і білу речовину в голові і роблять якісь висновки. Для цього й існує творчість. У нас вона буває неоднозначна - і це демонструє, що ми на правильному шляху. Якщо наша музика комусь подобається, а комусь – ні, то це означає, що вона змушує задуматися, скласти про неї якесь враження.
- Правда, що кліп “Свєта” Алан Бадоєв зняв для вас безкоштовно?
- Він і “Свєту”, і “Сірожине пірожине” зняв безкоштовно. У нас з ним цікава історія знайомства. Перші шість кліпів нам зняв Роман Веркулич. Після останнього нам уже почали казати, що вони стають однотипними. І ми почали думати про зміну режисера. Вистачило пальців однієї руки, щоб перерахувати режисерів, до яких можна звернутися. Частина з них відпала відразу. Заговорили про Бадоєва, але всі знали-чули, скільки це коштує. Врешті, хтось сказав: “От, прикиньте, дзвонить нам Бадоєв і каже: “Мене поперло - хочу вам зняти кліп”. Ми посміялися, і на тому все закінчилося. А через кілька днів нам зателефонувала дівчина, представилася продюсером Бадоєва і сказала: “Алану сподобалася ваша творчість, і він хоче вам зняти кліп”. Отак і почалася наша з ним співпраця. Може, хтось і не вірить, але на даний час в Україні не все вирішують гроші.
- До вас телефонує Олеся. А як з’явилася ваша пісня “Олені”?
- Якоїсь значної історичної події, яка б спонукала до створення “Оленів” – не було. Була образна картинка, яка уособлювала в собі модель пострадянської епохи. У студентських гуртожитках була така мода, що у кожній другій кімнаті на стінах висіли велюрові килимки з оленями. Деякі з них об’їла міль, і з них випадала “шерсть”. Так і народилася фраза “олені небриті і неголені”, а далі написалася і ціла пісня.
- У вас якесь дивне ставлення до жінок...
- Що ви маєте на увазі?
- В “Оленях” ви неоднозначно про них відзиваєтесь.
- То ви недобре почули (сміється. – О.З.). Там є фраза: “Там дівчата, де олені красиві неголені/ Дивні створіння без мозгів і без коріння”. Тут я швидше оленів ображаю, ніж жінок. Просто треба дивитися на розділові знаки, пунктуацію і розбиратися. А до жінок можна ставитися лише позитивно, як інакше?
- Де черпаєте свої ідеї?
- З життя народу, з таких питань, як ваше. Ось з вами поспілкувався - і у мене вже багато позитивних емоцій. Тепер хочеться творити, писати.
- Уже готова пісня?
- Може, не вся, але частинка є (сміється).
- Як вплинуло народження донечки на творчість?
- Позитивно. Мені давно цього хотілося. Тепер приїжджаю з гастролей додому - і відразу йду до дитини. Заходжу в кімнату, а вона відразу мені усміхається, ручки простягає, ніжками в повітрі до мене біжить. Зникає вся втома, весь негатив, тяжкість доріг - і ти радієш з того, що в тебе є, розумієш, для чого живеш.
- Колискові малечі співаєте?
- Звичайно. І співаю, і музику вмикаю. Найкраще вона засинає під Бреговіча, деколи слухає якісь молдавські хори, подобається їй “Сірожине пірожине” “ТіКа”. Включаю їй постійно з телефону музику, співаю - і вона починає підспівувати: “Аааааа”. А інколи повертається і спить. Цікаво, що їй не подобається попсова музика – коли її чує, інколи починає плакати або взагалі не реагує на неї, наче не чує. Вона любить, коли є живі інструменти – труба, акордеон, справжня енергетика. Із задоволенням слухає групу “Ноль” - радянський рок.
- За першою освітою ви вчитель образотворчого мистецтва. Зараз малюєте щось?
- Коли маю вільний час, то малюю. Але з роботами завжди трапляється одна і та сама історія: як тільки домалюю картину, хтось приходить у гості і просить подарувати. Я й дарую. Зараз маю кілька незакінчених робіт – портрет дружини, соняшники... Тішу себе тим, що як матиму вільний час, то закінчу їх.
Довідка «ВЗ»
Віктор Бронюк народився у с. Соколова Хмільницького р-ну Вінницької обл. Закінчив музичну школу, Барське педучилище – спеціальність “вчитель образотворчого мистецтва”, а також історичний факультет Вінницького педагогічного університету. Працював головним спеціалістом управління культури Вінницької міськради. У 2005 році створив гурт “ТіК”, на рахунку якого альбоми “ЛітераDура», “Тихий”. Віктор – незмінний автор пісень гурту. Його перу належать такі хіти, як “Олені”, “Свєта”, “Алкоголізм”, “Вчителька”...
