Нещодавно Фоззі з "ТНМК" презентував свою другу книжку. У 2-х інтерв'ю, які він дав Жадану та Дусі, музикант розповідає про першу та другу книжки, ЖЖ та Твіттер, радіо й телебачення, захоплення шапками і, звісно, новий альбом "ТНМК".
"Для Заходу ми були східняками, а для вдома — україноспівочими, але це — теж шлях".
Ж: Саш, я ось що подумав: насправді ж «Ели воду из-под крана» зовсім не подібна на те, що ти робиш в ТНМК, загалом — на ТНМК. «Танки» в плані текстів пропонують щось гоголівське, а оповідання в тебе по-тарантинівськи жорсткі й чорно-білі. Ти свідомо не хотів переносити стилістику ТНМК на папір, чи це все спонтанні речі, і про жодну концептуальність тобі не йшлося?
Ф: Якби я був музиковєдом, який нормально ставився до ТНМК, то назвав би діяльність гурту одним з прикладів еволюції жителів УССР в напрямку українства. Це як люди, які зустрічали Новий Рік строго під куранти, потім зустрічали два Нових Роки поспіль, їхній раніше, наш вчасно =), а потім зосередилися тільки на нашому Новому Році. Так само і з музикою: спочатку це був прикол а-ля Віталій Бадло у виконанні актора Гоші Арнаутова, потім бажання проявити себе, далі транзитом через більш прискіпливе вивчання шорт-версії історії України самоідентифікація самих себе як українців. Так, з російськомовних родин, але українців.
Зрозуміло, що через такі мозкоструси ми трошки нібито зіграли в кіно «Свой через чужих, чужой среди своих», для Заходу ми були східняками, а для вдома — україноспівочими, але це — теж шлях. Тож, ТНМК — це Танок на майдані Конґо, а MMF — MetaMoreFozzey, я є одним з сімки, причому не наймузичнішим і трошки «шью на дому».
Я не думав, що перша книжка вийде такою суто харківською, але в ході процесу зайвого разу пригадав, що можна людину вивезти з Харкова, але Харків з людини — неможливо. Якось воно такось і відбулося. А над стилем я особливо не замислювався, вийшли такі ніби байки з дитинства. Потім вже простіше стало називати це українським вестерном і підводити усіляке підґрунтя, але в задумі нічого подібного не було.
Ж: Продовжуючи тему сподіванок і несподіванок: як правило, коли представник «шоу-бізнесу» починає писати книгу, слід очікувати, що книга буде саме про шоу-бізнес. Тут ти знову «не виправдав» сподівань. А не маєш ідей стосовно книжки саме про музику, про «танків» та все, що з цим пов’язано?
Ф: Ні, я вважаю, що ми ще замало зробили для того, щоб це описувати. Були спроби серед знайомих написати книжку саме про ТНМК, але я був мовчазно радий, коли вони не матеріалізувалися. Я чесно вважаю, що нам ще багато чого треба зробити. А шоу-бізнес... Це книжки типу Кушніра чи Подгородецького, де всі кумири разом стають купою гнід. В принципі, шоу-бізнес і є таким. Тут після Чигракова важко щось додати — «Говорят, музыканты — самый циничный народ». Тож, певні моменти я використовував і планую чіпляти, але кантом бутси=)
Ж: Я чому про це питаю — мені б особисто цікаво було почитати про «харківський період» вашої кар’єри. Ви ж, наскільки я розумію, ще застали рештки «Харківської рок-школи», бачили все це середовище зсередини, середовище, яке зараз фактично зникає — Коротков, Сер. Пам’ятаю слухав вас десь у середині 90-тих, ще далеко до «Рути», і ви тоді грали, здається, якийсь рок, ні? Ти можеш щось узагалі розповісти про ті часи?
Ф: Ми могли лише мріяти про те, щоб обертатися в високих колах харківського рок-н-ролу. ТНМК грали в ДК ХТЗ на «Юных звёздах Харькова» й писали альбоми в консерваторії. Все. Десь там був центр міста, де можна було випадково зустріти Сера чи Короткова в метро, десь там Чіж пив на Сквозняке, але я чисто теоретично знаю, де той Сквозняк був.
Ж: Повертаючись до книги: мені здається ти дуже вдало передав оцей-ось «дух 90-тих»: час героїв (мабуть не випадково виникла і ця геніальна ідея оформити книгу «ковбойцями»). Це, мабуть, те, про що ви співаєте в пісні «Іво Бобул» — потреба такого героя. Загалом, що, по-твоєму, відбувається з сьогоднішніми героями? Ти можеш написати подібну ж книгу, але про 2000-ні? Буде в цьому випадку про кого писати?
Ф: О, так ти читав?=). Приємно. В книжці про нульнульні роки доведеться вже писати про політиків, а мені б цього не хотілося. Це вже інші часи, інша Україна, чистий бізнес. Мені самому не подобається, коли радіо зухвало потакає слухачам, ідеалізуючи 90-ті, але вони видалися дійсно більш яскравими. А у випадку з Україною так взагалі.
Ж: Ну може тоді нам справді потрібне якесь таке повернення в 90-ті, коли з’являлись справжні герої. Всі, до речі, говорять, що 90-ті так чи інакше повертаються. Що ти про це думаєш?
Ф: Тут справа не в героях, а в тому, що тоді великий павук помер і кожний куточок печери був вимушений дбати про себе власноруч. А там вже кого куди винесло. А так все хвилями, ніби в комсомольській правді наприкінці 80тих був смішний колаж, де на прикладі Рінго Старра показувалося, як змінювалися зачіски і що зараз (тобто тоді) Старр виглядає так само, як і 20 років тому.
Ж: А ви не думали в музиці зробити якийсь подібний проект? Якісь «гангстерські балади»? У вас постійно виникають якісь алюзії на гангста-реп чи на появу якихось дивних персонажів у піснях, але щоби зробити саме балади з персонажами і подіями?
Ф: Події були і, сподіваюся, будуть. Але така конкретика краще виходить у Ноггано. Мені ближче щось трошки інше. Хоча брешу, одне щось подібне записав для сольника, «Дім біля води» називається.
Ж: Знову ж таки, про ковбоїв: твої оповідання не автобіографічні. З одного боку, це дуже прикольно, бо нині більшість письменників пишуть про себе, а з іншого боку, думаю, ти би міг розповісти щось у подібній стилістиці й про себе, хіба ні? Є якісь історії, які б ти міг додати до книги?
Ф: Ні, власних цікавих не було. Як пишуть в рецензіях на ігри — «фантастичний шутер від третьої особи». Зрозуміло, що я на щось спирався, якихось знайомих з їхніми використовував, але здебільшого втемну. З кожного щось висмикнув, ось і набралося трошки на історію.
Ж: А чому? Не хочеш? Чи якийсь психологічний бар’єр? Ти ж розумієш, що так чи інакше є певна кількість людей, яким цікаво буде читати про все, що з тобою пов’язано? Скажімо, твої колонки до «Фокуса» — вони ж такі жеже-шні, щоденникові. Не думав написати цілу книгу таких речей?
Для таких речей існує жж, але журнал без каментів — не те. Без зворотного зв’язку це вже будуть мемуари, а до них ще пхати і пхати.
Ж: Просто мені здається, саму цю тему з ковбоями, з солдатиками, якими ми грались у дитинстві, можна якось продовжити, ні? Ти справді пам’ятаєш своїх «ковбойців»? Бо я своїх дуже добре пам’ятаю. Як співав Шнур, «Я люблю только вестерн и китч. Привет тебе, Гойко Митич!»
Ф: Всіх солдатиків пам’ятаю, навіть була дурна ідея в наступній книжці використати індіанців, але зусиллям волі вдалося від цього відмовитися. А Гойко Мітіч був трошки лівуватий, економ-пропозиція, так би мовити. Він міг би спокійно проїхатися в масовці «Человека с бульвара Капуцинов». Ніхто з «Дедмена» схожий на справжнього, а Клінт Іствуд крутіший за всіх індіанців.
Ж: Слухай, зараз ти скажеш, що я вигадую, але чесно хотів запропонувати тобі використати для оформлення наступної книжки індіанців. Чесне слово. Ідея, схоже, сама напрошується. Може справді індіанці нагадують персонажів із двохтисячних — такі собі мешканців резервацій, скальподери, як ти вважаєш?
Тоді б це був якийсь серіал, щось на кшталт Маргоші. Дуже хотілося, але певний датчик спрацював, що не треба. Хоча це зовсім не означає, що до цих моментів не можна буде повернутися згодом=). А в другій книжці фетиш зовсім в іншому, а саме в шапочці-пєтушку «WinterSport».
Ж: Є така річ, як «проблема другої книжки» (та, мабуть і «проблема другого диску» теж існує) — це коли після першого успішного релізу є велика ймовірність того, що другий реліз загубиться.
Ф: Я б не називав першу надто успішною, але вже під час «написання» другої розумів, що вона може сприйматися важче за крайню. По реакції обох редакторів бачив. Мабуть, образився б, але досвід вже є, я по платівках бачу історію ставлення до номерного продукту: ставиш собі більш важкі завдання, більшість не реалізуєш, але кудись рухаєшся, я так собі бачу. А по колу робити що пісні, що «разікі» я не зможу, навіть якщо дуууже захочу.
"Довелося навіть відкидати частину матеріалу, а це — серпом по яйцам"
Ж: Ти, наскільки я знаю, пишеш другу книжку. Ти вже знаєш, якою вона буде?
Ф: Я навіть знаю, коли вона вийде=) Сподіваюся, що станеться рівно за місяць з моменту надсилання цього файлу, тобто 22 квітня.
Ж: Але цікаво: ти далі робиш те, що тобі подобається, чи все-таки якось слідкував за реакцією на «Ели воду», читав усі ці статті про тебе, робив висновки і вносив поправки?
Ф: Зрозуміло, що читав всі рецензії з каментами. Чесно скажу, чекав на більш жорстоке ставлення, не мені тобі розповідати про «выслугу куртуазных лет». А слухався тільки Максима Віхотя і Завена Баблояна, які поступово підчищали дєбрі. Мене вже почало заносити, а вони повертали на місце. Довелося навіть відкидати частину матеріалу, а це — серпом по яйцам.
Ж: Загалом, можеш щось сказати про своє враження від «літературного середовища», наскільки воно виявилось цікавим чи нецікавим?
Ф: На певній відстані дуже нагадало КСП в університеті — гроші не ходять, всі ніби світлі, але стосунки легшими від цього не стають. Можливо, помиляюся. Є багато україн, багато київів і більшість з них тупо не перетинається між собою.
Сергій Жадан, інтерв'ю для журналу "ШО", з офіційного сайту ТНМК
"Телебачення знаходиться на темному боці сили"
- Ти людина, яка бачить процес телебачення зсередини. Що найбільше в цьому процесі не подобається?
- Я не тільки ведучий, я ще й за освітою журналіст-телевізійник. Закінчив «Журналістику» в Університеті лінгвістики і права (Зараз - Київський міжнародний університет. - "Дуся".).
- Чому саме там?
- В Шевченка мене не взяли. Ми тоді разом із Пелихом ішли вступати. У нього взяли документи, а в мене - ні. Щось їм не сподобалося в довідці з військкомату. Це був останній день подачі документів, то я не встиг.
Що ж до того, що не подобається... Все йде російським шляхом. Нічого свого немає. Відбувається суцільна гламурна дебілізація глядача. Глядачу це подобається. До речі, новий альбом ТНМК буде «антимедійним». Ми собі там дозволяємо досить жорсткі речі. Хочемо пояснити, що телебачення робить те, що робить, але це все не є чимось добрим. Телебачення знаходиться на темному боці сили. В новому альбомі в одній із пісень ми вигадали телерадіокомпанію «Смокче-FM, смокче-TV». В якості ведучих цієї компанії навіть записалися Горбунов і Сніжана Єгорова.
- Ти писав, що за останні місяці брав участь у кастингах на різні проекти на каналах. Що це були за програми?
- Були різні напрямки: і футбольний, і дитячий, і туристичний, і розважальний, і шоу з призами. Але щось мені не вдавалося. Чогось не вмію. На одному з кастингів курйоз вийшов. Приходжу на канал, а мені один із операторів каже: «Слухай, тебе завтра кастингують, але завтра також будуть пробувати Віталія Козловського». Я зрозумів, що їм точно не я потрібен, і Козловський переможе. Адже їм треба якийсь гламурний напрямок, а це точно не до мене.
- А взагалі, навіщо ти шукаєш роботу на телебаченні? Не вистачає коштів?
- Це звичка така. Ще коли ми з Фаготом у Харкові познайомилися, працювали тоді стажерами в казино. І в нас був керівник Сан Санич Гора - «яркий» такий мужик. Він це називав так: «Привык хавать с семи тарелок». Оця звичка є в мене. Музика музикою, але завжди займаюся чимось іще. Якби я не грав у комп'ютерні ігри, то десь іще би працював.
"Спиняюся на світлофорі - одразу заходжу в інтернет.."
- Наскільки ти залежиш від комп'ютера?
- Це наркотик. Спиняюся на світлофорі - одразу заходжу в інтернет і читаю, наприклад, «Обком», якісь політичні новини. За деякими сайтами слідкую взагалі щодесять хвилин. Читаю «Українську правду», «Кореспондент», «Обком», «Дзеркало тижня». Ще читаю про спорт і комп'ютерні ігри.
- А соціальні мережі?
- Не дуже розумію деякі з них. Наприклад, що стосується «Твіттера». А от «Живий журнал» мені сподобався - регулярно його веду. Це розвиває внутрішню дисципліну і допомагає постійно вправлятися у писанні текстів. У мене одного разу були страшні проблеми зі стилем. Я три роки працював у тижневику «Теленеделя». Писав гороскопи, був редактором шпальт «Неведомое», «Спорт», «Музыка». Взагалі, я завжди і прес-релізи для гурту переписую після прес-аташе, і інші всякі тексти роблю. А після трьох років праці у виданні «Теленеделя» спробував щось написати, і все якесь жлобське виходить. Довго довелося від того відвикати.
"Ще в дитинстві писав якісь статті до харківських газет, паралельно торгуючи на базарі"
- У яких медіа ти ще працював?
- Ще в дитинстві писав якісь статті до харківських газет, паралельно торгуючи на базарі. Потім була Харківська телекомпанія "Приват-ТВ", яка робила програми для УТ-3, УТ-2, для «Інтера». Була ще програма «Реп-обойма» з 94-го по 96-й роки. Це була перша в СНД телевізійна програма про хіп-хоп. Потім була «Теленеделя», потім на Новому каналі в «Підйомі» працював десь три роки. Долучився до програми «Галопом по Європах». Зараз ‑ на ICTV.
- Який би проект ти хотів бачити на українському телебаченні?
- Це мала би бути телепрограма на каналі «Інтер» під прихованим девізом «Українізація України», де б дітям і молоді розповідали про справжню історію, про Росію і Сталіна, про те, чому Україна має бути незалежною. Але ведучий має бути обов'язково з московським акцентом, щоб глядачі думали, що це модно, і вірили усьому.
- У своєму блозі ти згадуєш про ідею озвучувати футбольні матчі без цензури в інтернеті, щоб глядач міг дивитися матч і слухати такий коментар. Не думав реалізувати цю ідею?
- Ідея цікава, але я особисто навряд чи хотів би її робити. Але є сила, на яку варто завжди розраховувати. Це студентство, яке здатне робити цікаві речі на ентузіазмі. От уже давно хочу в «Фокус» статтю написати про те, що нам потрібна хороша українська озвучка якісних серіалів. На державному чи комерційному рівні це зробити складно і дуже дорого. А так, на аматорському рівні - одна людина, один комп'ютер, один мікрофон, - можна робити цікаві речі. Головне, щоби знайшлася талановита людина, яка це зробить.
- Часто тебе запрошують на телешоу?
- У нас цим більше Фагот займається. Він може співати з різними популярними зірками, власне, він консерваторію закінчив. Якщо ж я заспіваю, то... краще не треба. Або, наприклад, хотіли мене запросити на «Танці з зірками», я питаю: «Нащо то вам? У мене грація бойового носорога. Нащо картинку псувати?..» Мені краще у футбол пограти. Я капітан збірної українських музикантів. Граю на позиції нападника.
"Я ніколи не купив би свою книжку"
- Музичний графік дозволяє писати книжки?
- Книжки писалися виключно на гастролях. Дома мені нецікаво писати - я краще на комп'ютері пограю. А музична діяльність не припиняється. От зараз пишу третій сольний альбом, куди входять пісні, що не підходять для ТНМК.
- Якби ти на місці читача зайшов до книгарні, чи купив би свою книгу, якби не знав, що то ти написав?
- Ні, не купив би ніколи. Правильно пишуть, що треба виписатися, перш ніж видавати книгу. Але мені запропонували видати - що ж я, відмовлятися буду? Я написав книгу і спочатку думав її просто викласти в інтернеті. А потім мені скинули електронні адреси видавництв, і я вирішив розіслати. Одне з видавництв відповіло - ось так і вийшла книжка. Для мене це такий приємний прикол.
"Далі, ніж на рік, не планую нічого"
- Поставлю глобальне питання: чи бачиш ти своє життя через 10, 20 років? Чим би ти хотів займатися?
- Я хотів би займатися тим, чим займаюся - грати у футбол, співати пісні. А які там у вищих сил плани щодо мене, не знаю. Взагалі, далі, ніж на рік, не планую нічого. Нам завжди дорікали, мовляв, що ви у 30 років будете отак стрибати, у 35 років - ці пісні співати? І що? Час пройшов - ми стрибаємо і співаємо. Поки воно йде, нехай іде. Це британські музиканти можуть дозволити собі припинити: заробити на наркотики і кинути музику. А в нас наркотики дорогі - я чув, я питав - мені розповідали. Так що ще є над чим працювати.
- Як ставишся до наркотиків?
- Наркотик - інтернет, наркотик - алкоголь, цигарки. А наркотичні наркотики мені не дуже зрозумілі. Звичайно, план курив у дитинстві. От зараз знімалися з Фаготом у рекламі в Амстердамі - була можливість що завгодно купити. Але, як каже один мій товариш: «Якщо цей ваш кокаїн справді такий кайфовий, то я слабка людина, і мені краще того не пробувати».
"Я би замість пам'ятника Леніну поставив пам'ятник Жадану"
- Що ти зараз читаєш? Що слухаєш?
- Слухаю саундтрек до фільму «Залягти на дно в Брюгге», дуже мене заспокоює. Торі Емос, Джонні Кеша слухаю. Читаю про культуру англійських футбольних хуліганів.
- А з українського?
- Жадана читаю. Я би взагалі замість пам'ятника Леніну поставив би пам'ятник Жадану. До речі, він теж записався в нашому новому альбомі.
- Розкажи про своє легендарне захоплення шапками.
- Ну, кожного разу, коли концерт іде, я кидаю шапку - тому вони постійно нові. Може, зараз десь 50 є таких, що подаровані, а саме концертних залишилося штук 15. Найперша концертна шапка лежить, я її нікуди не беру. Друга - та, в якій я в кліпі «Восени» знімався. Зараз дивлюся кліп і думаю, яка гарна шапка, як я міг її провтикати! А провтикав у Будапешті на Зіґеті.
- А оця, в якій ти сьогодні прийшов?
- Це «Вінтерспорт». Це була мрія кожного харківського пацанчика ‑ мати «Вінтерспорт». Ще до набору входили туфлі «Саламандра», бежеві на пряжці, спортивний костюм «Адідас» і куртка «Ройс». Справжні «Вінтерспорт» були дорогі, їх ще збивали з людей постійно. Я розумів, що якщо вони десь і є, то в Харкові. І просив свого брата, який там живе, щоб він мені знайшов цю шапку. П'ять років я чекав на цього «пєтушка», а коли отримав нарешті, то сказав, що ще не знаю, про що буде наступна моя книжка, але називатися вона буде Wintersport, а на обкладинці буде саме ця шапка.
Так і сталося. І оскільки презентація цієї шапки... даруйте, книжки мала от-от розпочатися, розмову ми завершили. Фоззі підписав мені книжку, і я поїхала додому, щоб якнайшвидше прочитати її.
