Cвоїми враженнями від поїздки знаний вевешник зміг поділитися тільки-но зараз.
Відразу по поверненню із заокеання чільник ВВ Олег Скрипка з головою занурився у дійство Країна Мрій-2008, тож своїми враженнями від поїздки знаний вевешник зміг поділитися тільки-но зараз, коли турботи довкола етно-мистецького злету трохи вляглися.
Середовище, у яке потрапила ватага у цьому турі Скрипці чимось нагадала той дух, який він відчував за часів проживання у Франції. Тоді вевешники опинилися у самій гущі західної галузі видовищ. Те саме відчувалося і тепер: це не був такий собі «міжсобойчик» виключно для діяспори – концерти відвідували не лише слухачі з українським корінням чи вихідці з країн колишнього СССР, але і «чисті» канадці та американці. Воплям Відоплясова вдалося вийти за межі звичних виступів суто для наших соплемінників і ступити в царину тамтешнього шоу-бізнесу.
Загалом усі концерти відбувалися у престижних залах. Звісно, що у кожному з шести виступів були якісь свої знакові заковики. Зокрема, зала в Чикаґо з ампірними колонами чимось нагадала вевешникам приміщення радянської доби. «Цікаво, що там навіть місця для глядачів, подібно до наших будинків культури, були сидячими, – розповідає Олег Скрипка, – і так само як в нас охорона забороняла поміж кріслами танцювати».
Ось що писала ґазета місцевої української громади «Час і Події» про цей виступ: «ВВ для України – це приблизно те ж, що і U2 для Ірландії: ексклюзивний національний продукт, який через свою багатогранність давно перестав бути винятковим надбанням малої батьківщини. U2 можна любити, не маючи ані найменшого уявлення про те, де знаходиться Дублін. Точно також можна бути пристрасним фаном «ВВ», не розуміючи жодного слова українською».
Крім концерту в Чикаґо відбулася ще одна дуже цікава і задушевна зустріч Олега Скрипки з нашою громадою. Вона проходила у приміщенні, люб’язно наданим Українським Інститутом сучасного мистецтва і поступово перейшла у справжню прес-зустріч з питаннями-відповідями. Багато людей цікавилося, чи варто повертатися до Материзни. «Я собі зробив такий висновок, що в наших соплемінників там складається про Україну дуже негативне враження, – ділиться міркуваннями Олег. – І виникає це враження під дією чого б ви думали? Та під дією наших же, українських телеканалів і преси, звідкіля про наше буття ллється суцільна чорнуха, один лише негатив!» Тож Скрипка взявся бодай трішки виправити становище, розповівши, що так, негараздів вистачає, але все не так страшно, далеко не так, як було на початку 1990-х, і життя як не як вирує, багато відбувається розмаїтих фестивалів та культурних подій, так що все не настільки погано, як то може здатися після перегляду українського ТБ.
В Новому Йорку, звідки розпочався тур, Воплі Відоплясова грали у «Вебстерголлі» – одному з кращих клубів міста. «Вебстерголл» заслуговує окремої згадки. Побудований в 1886 році, він миттєво набув слави сучасної нічної домівки. На початку дев’ятнадцятого століття клуб був улюбленим місцем розваг ново-йоркської богеми, залишаючись таким навіть за часів Великої депресії і Сухого закону. Подейкували, що дійсним власником домівки в ті роки був сам Аль Капоне.
У різні роки у «Вебстерголлі» записували свої награння і виступали з концертами зірки першої величини: Елвіс Преслі, Френк Сінатра, Бі Бі Кінґ, Мадонна, Мік Джеґґер, Тіна Тернер, Стінґ, Дюран Дюран, Ґанз’н’Розес і багато інших. У березні цього року «Вебстерголл» був внесений до списку місцин культурної та історичної спадщини Нью-Йорку.
«На нашому виступі у «Вебстерголлі» публіка так сильно розгулялась, що я гадав, що зала ось-ось завалиться, – ділиться враженнями Скрипка. – Як потім з’ясувалося, посилювало це відчуття те, що там – підлога на пружинах!»
В Лос-Анджелесі Воплі Відоплясова виступали у залі біля Голлівудської Алеї Зірок – де в пішохідні хідники вмуровані плити з іменами знаменитостей, у кількох десятках кроків від кінотеатру «Кодак», де відбуваються нагородження «Оскаром». «Місцина надзвичайно поважна, – каже чільник ВВ. – Але там є один суттєвий «недолік» – розклад дійств у приміщенні надзвичайно щільний, тому наш виступ тривав там всього лиш півтора години, тоді як в решта містах по дві години і навіть більше. Слухачі хотіли, аби ми грали ще і ще, але більше ніяк не виходило».
До речі, В Лос-Анджелесі до вевешників у гості завітала наша перша панк-діва – Сестричка Віка (Віка Врадій), тож відбулася у чомусь трішечки навіть сумна розмова: Віка зараз живе у Лос-Анджелесі, і з одного боку мріє повернутися до України, але це не так то просто зробити, бо вже занадто глибоко пущені корені в Штатах.
Завершилося Канадо-Американське турне Воплів Відоплясова на крайньому заході Канади, у Ванкувері. Гурт виступав у надзвичайно гарній рок-залі, багато було присутніх саме канадців, не вихідців з наших земель. «Ми відіграли 2 години, виходили декілька разів на біс, відіграли і «Весну», і «Танці», та вже сиділи собі в перевдягальні, почали, як то ведеться в таких випадках, робити «розбір польотів» після туру, перевдягаємося потихенько, – згадує Олег Скрипка. – Виявилося, що люди все одно плескають і плескають, а ми цього не чуємо, бо гримерка була далекувато від сцени. Аж тут приходять затійник концерту, і кажуть, мовляв, хлопці, овації не вщухають – мусите заграти ще! Ну що залишалося робить? Мусили впекти ще хвилин на 15-20 нашу ударну програму з «Галі» і подібних пісень. То була несамовита крапка у подорожі!»
Цікаво, що за враженнями вевешників, у Канаді більше панує рок-естетика, аніж в США, зали робляться суто для виконання рок-музики. Наша діяспора схожа поміж собою як в США, так і в Канаді, а ось «місцеві» канадці відразу впізнавали в «Галю, Приходь» AC/DC. «Якось навіть підлітають до мене два парубки, і один каже, що ВВ – це крутіше за Металіку, а інший йому вторить – мовляв, це крутіше, ніж Нірвана!» – сміється Олег.
Ну, крутіше-не крутіше – це питання особистого смаку, але прикметним є те, що канадці зокрема дійсно відкрили для себе завдяки ВВ таке поняття, як український етно-рок. Для них етно – це насамперед кантрі, ну а етніка взагалі – то це або щось індуське, або індіанське, інших европейських віянь у Північній Америці особливо не знають. За спостереженнями Олега Скрипки, навіть наша діяспорна молодь сильно цурається наших співанок, бо надто забагато у старших поколінь прив’язки до шароварщини, а відтак у місцевих співочих крамницях у кращому випадку можна знайти диски хіба Віктора Павліка. Ясна річ, молодим шароварщина не цікава.
«Однак потрохи становище змінюється в кращий бік, – креслить риску Олег Скрипка – До ВВ перестали ставитися суто як до альтернативної групи, ми вже перейшли в новий статус: нині ми представляємо український канонічний рок і вже перекриваємо не тільки молоде покоління нашої діяспори, але і середнє. При чому навіть люди в доволі поважному віці сприймали і кивали в такт головами не лише під наші народні пісні, але навіть і під суто вевешні важко-рокові твори. За нами ось їдуть слідом Мандри, так що гадаю, що з часом ми повністю зіб’ємо наших заокеанських соплемінників з хвилі радянської естради і перемкнемо на хвилю української сьогоденної музики, яка відповідає нинішньому часу».
