12 та 13 січня у Львівському Національному Академічному театрі опери та балету ім. Соломії Крушельницької проходили чотири концерти щорічного фестивалю „Наше Різдво”.
Там Сашко Положинський виступав не тільки як фронтмен гурту Тартак, а й у якості сценариста та ведучого. Сашко виконував роль Ангела, протидіючи своєму напарнику ведучому - Чорту, якого грав Остап Ступка. Але „ангельська” зовнішність не допомогла Сашку під час виступу Тартака...
Музиканти, разом з дівочим дуетом „Астарта”, виконували дві пісні з альбому “Тартак - Гуляйгород”, а також колядку, спеціально записану для „Нашого Різдва” 2 роки тому. Але під час виступу на першому з чотирьох концертів, щось незрозуміле почало відбуватись зі звуком, і “тартаківцям” довелось виконувати програму в екстремальних умовах.
Після виступу музиканти дізнались, що під час першої ж пісні до звукорежисерського пульту підлетів розгніваний чоловік, який грубо відштовхнув звукорежисера і почав кричати на нього, активно використовуючи нецензурну лексику. Окрім цього чоловік почав крутити ручки на звукорежисерському пульті та тиснути всі можливі кнопки.
Виявилося, що такою була реакція директора Львівського театру опери та балету на дуже галасливий виступ Тартака, від якого, за словами чоловіка, „дрижали колони та тріщала позолота”. Звукорежисер Тартака не мав ніякого виходу окрім поставити всі позначки на мінімум, але й коли музика стала звучати майже як акустична, директор не заспокоювався. Дивом виступ Тартака не було зірвано, завдяки допомозі музикантів з гуртів „Піккардійська Терція” та „Кому вниз”, які буквально відтягнули чоловіка від пульту. До речі, як виявилось, ці гурти також постраждали від „директору стадіону”.
Сам Сашко Положинський коментує цю подію так: „Львівський оперний театр – унікальна споруда. В Україні всього два таких театри – у Львові та в Одесі. І їх дійсно треба оберігати! Але ж якщо вже дається згода на проведення концерту, то нащо ж у такий варварський спосіб зривати нам виступ?! Тим більше, що ми, знаючи де виступаємо, вирішили не грати надто драйвових пісень і тому звучали не голосніше від усіх інших колективів... Хоча, з іншого боку, в наш час українська культура, мабуть, тільки й живе за рахунок таких людей, які готові на все, аби зберегти і захистити те, що люблять і чим пишаються!”.
