Гуцул Каліпсо грають музику, яку самі вони називають “гуцул-гоп” і часом визначають її, як суміш буковинського фольклору, гіп-гопу та джазу.
Судячи зі всього, Всемогутній Джа теж не оминув своєю прихильною увагою творчі пошуки цих усміхнених бійців – в результаті на світ з’явилася вельми чудернацька, але й не менш позитивна музична чудасія. Тут у дуже приємних пропорціях перемішалися стьобна, майже панкова гострота слів – жвава вдача чернівецького фольку в мелодіях – яскрава бадьорість первинного ска у духовій секції – і привітний релакс у ритмах, які явно приятелюють із реггі. Втім, так само вони приятелюють і з фанком – а загальний настрій дихає свободою, завдяки якій дійсно згадуєш про джаз, хоча формально ним тут і не пахне. Але хто сказав, що формальні ознаки важать більше, ніж суб’єктивні відчуття? Зрештою, музику слухає і проживає завжди суто суб’єктивне єство людини. Формальним же ж аналізом переймається її інтелект – і чи бачив хтось, як цей самий інтелект танцює і преться? А от якийсь звичайний слухач Гуцул Каліпсо, скоріш за все, під час звучання музики робить саме це – підтанцьовує і преться. Бо їхні пісні можна слухати лише так – єством. Слухати і посміхатися.
Місце зустрічі: п’ятниця, 30 липня, 21:45, стадіон - вечірня сцена.
