Співачка Ірина Білик зазвичай поводиться досить вільно. Її не хвилює, хто що думає, за винятком хіба що її коханого. Саме заради хореографа Дмитра Дікусара артистка готова на жертви.
Про це, про своє дитинство, душевну травму та про те, як все починалося, розповіла вона у нещодавньому інтерв‘ю.
Як з‘ясувалося, рідня Білик була не в захваті від того, що їхня дочка складає пісні і цілими днями грає на фортепіано.
"Батьки не заохочували мої заняття творчістю. Вони не вірили, що я стану відомою - у нас взагалі такого слова не було у побуті! Не думали, що я буду цим заробляти на життя. Змушували йти на вулицю, погуляти з друзями, але не сидіти цілодобово і не "бринькати" на піаніно", - розповідає Іра.
"Так, для них це було "бринькати". А для мене у 16 років це була душевна травма - я пишу музику і вірші, а батьки кажуть, що це все дурниці - і виганяють "погуляти". І дотепер у мене лишилася ця образа", - зізнається епатажна білявка вітчизняного шоубізу.
Тим не менше, про маму Іра завжди згадує з теплотою. Каже, вона у неї дуже красива і схожа на збірний образ української жінки.
"Якщо уявити Солоху з "Вечорів на Хуторі біля Диканьки" - це моя мама. Із зачіскою, з розкішною фігурою, у колоритному вбранні - вона навіть у житті ходить у вишиванках, носить велике намисто", - описує співачка неньку.
Каже, мама любить готувати українські страви і, звісно ж, як всі українські жінки сентиментальна, хоче свого щастя жіночого, котрого ніколи не буває багато. Але я вам скажу - моя мама, незважаючи ні на що, подає приклад. Як треба виглядати, як треба веселитися, навіть якщо не дуже добре на душі. От така у мене мама. Я її дуже люблю", - зізнається Іра.
Попри відсутність підтримки батьків, Білик так і не полишила своє "бринькання" на піаніно.
"Я дуже шкодую, що не навчилася грати на гітарі, інакше я була б напевно наймоднішою співачкою у цій країні. Але оскільки я граю лише на фортепіано - виходить, що музика у мене ллється з клавіш і виходять такі ліричні пісні", - ділиться зірка.
За словами співачки, лише її син Гліб може компенсувати цю дірку. Тому вона й попросила його навчитися грати па гітарі. Самій Ірині, на її переконання, це робити вже пізно. Про Гліба ж Білик розповідає охоче.
"Я дуже хотіла дитину. Ми тоді жили з Юрою Нікітіним і розійшлися саме на цьому ґрунті: я хотіла дітей, а він хотів, щоб я працювала. І я пішла - щоб стати щасливою. Юра потім хрестив Гліба", - відкриває особисті таємниці Іра.
Нині, каже співачка, її Гліб любить все, що любить його мама: "У нас навіть гра така є - якщо він вередує і чогось не хоче, я заходжу до нього у кімнату і кажу: "Для мами улюбленої? Мама улюблена просить!" - і він не може відмовити. Я все чекаю, коли цей час скінчиться..."
Розповіла зірка і про те, як сприйняв Гліб її нового коханого, танцюриста Діму Дікусара. За її словами, хлопчик прийняв нового "татка" дуже спокійно і тепло.
"Правда, він весь час хоче по вечорах дивитися з нами допізна телевізор. От і виходить ідилія - усі лежать і дивляться кіно", - додає Ірина.
А Дікусару співачка відводить особливе місце у своєму теперішньому житті. Білик досі пам‘ятає, як він вперше її поцілував.
"А різниця у віці і всі ці пересуди мене не бентежили. Мені ніколи не було діла до того, хто що скаже. Я завжди роблю, як я хочу. Незважаючи на те, що він молодий, стрункий, веселий і талановитий, Діма дуже мудрий. Іноді здається, що йому вже 50. Ми разом почуваємося дуже органічно", - запевняє колишня дружина продюсера Юрія Нікітіна та екс-кохана хореографа Дмитра Коляденка.
"Різниця у віці якщо і відчувається, то у зворотну сторону - Діма мене весь час приструнює... Він каже, що прийшов мене рятувати, що він зрозумів це - і тому ніколи від мене не піде. Від чого рятувати? Від життя важкого!" - веде далі жінка.
Власне, працюючи над собою, Білик готова на певні жертви. Вона ладна пожертвувати своїми навіженствами, післяконцертними посиденьками: "...Можу тримати себе в руках - лише для того, щоб Діма був зі мною поруч, щоб він не бачив, що я зірка, якій усе дозволено".
Причому, як пояснює Білик, Дікусар не ревнує. Він просто хоче, щоб Іра не вела епатажний спосіб життя ніде крім сцени.
"Бувають, звісно, "заноси", але я намагаюся, я дуже намагаюся не виглядати у житті "зіркою"... А якби Діма сказав: "Піди зі сцени, сиди вдома, народжуй дітей"? Я не можу уявити, що я не пишу пісні. Однаково буду сидіти вдома - і писати, співати їх друзям, а ті покажуть своїм друзям, хтось захоче це записати - і все почнеться спочатку!" - впевнена вона.
А почалося все дуже давно. Взагалі, пам‘ятає себе Білик, за її словами, років з 3-4. Співати ж вона почала у школі: "Співала у школі на концертах, і мої однокласниці знали ці пісні напам‘ять. А старшокласники приходили подивитися на "дівчинку, яка співає голосом Кейт Буш".
Потім, як розповідає Іра, вона познайомилася з професійними музикантами. І коли її друзі зрозуміли, що у Білик "є дар писати вірші і музику", за нею був встановлений негласний нагляд:
"Один з них, відомий аранжувальник Коля Павлов, змушував мене щодня писати по одній пісні - задля тренування. Просто телефонував і запитував: "Ти написала?" І я писала 7 пісень на тиждень. Мені тоді здавалося, що щось з цього - хіт, щось - нікуди не піде...".
"У Колі зібралася ціла бобіна моїх записів тих років. Я нещодавно її дістала - ми зараз пишемо альбом, який буде називатися "Без гриму". І зрозуміла, що ці пісні - всі хіти. Ці пісні, написані 18 років тому, зараз пишуться у студії. У мене голос у них звучить так, начебто мені мінус 20 років", - зойкує Іра.
Свого часу ці пісні нікуди не пішли, як каже Білик, бо були російськомовні і до 90-их нікому не були потрібні: "...Всі заговорили українською, і тільки українську музику випускали в ефір".
А кар‘єра Білик почалася фактично після 10-го класу. Тоді Ірина почула по радіо передачу про те, що "немає у нас української музики - суцільна шароварщина, людям не цікава".
"Я подумала: "Боже мій, у мене цілий зошит списаний віршами, у мене стільки пісень!" І написала на радіо лист: "Я чула вашу передачу, але ви нічого не розумієте - є такі молоді й талановиті, як я! Я пишу вірші, я пишу музику і я можу подарувати це все країні", - згадує сьогоднішня суперстар.
"Я рік проходила на Хрещатик, 26 і на радіо "Промінь" на ЯрВалу: щодня, у сніг, у зливу, у старих промоклих туфлях - я йшла і вірила, що зможу комусь свої пісні показати... Перший запис на студії я буквально "виходила"... Через рік мене зняли на телебаченні, я познайомилася з музикантами, з аранжувальниками, зі звукорежисером ", - коротко переказує Білик свою творчу епопею.
"Потім я зустріла Юру (Нікітіна), ми зняли перший кліп, і почалося... Юра - важлива для мене людина. Як мама і тато. Якби не Юра - мене б затоптали. Були моменти, коли колеги могли це успішно зробити. Від трьох-чотирьох колег я такого натерпілася!" - зізнається акула шоубізу.
Тепер же Ірі, здається, вже ніщо не страшне. Та й самовпевненості у співачки вистачає на десятьох
"Я гадаю, що я буду жити вічно. Винайдуть креми, олії, апарати, таблетки - і я зможу жити вічно. Я у це вірю", - каже Білик.
