Українські співачки, сестри Галина та Леся Тельнюк відомі своїм неперевершеним вокалом, але й поетичними проектами.
Їхня увага нині зосереджена зокрема на творчості німецькомовного класика Райнера Марії Рільке.
Зацікавленість співачок не оспіваною, а власне літературною поезією не випадкове. І не лише українською, але й світовою, зокрема німецькою. З нею сестри перетнулися завдяки відділенню німецького культурологічного закладу – Ґете-Інституту в Києві. Як пригадує Галина Тельнюк: «Щоб виступити там, нам довелося ознайомитися з досі великим і цікавим пластом німецької поезії. Ці речі певним чином змінили наш погляд і на європейську культуру та поезію. Цей світ німецької поезії, який для нас відкрився, назавжди залишився з нами. Навіть зараз зі мною, в сумці лежить збірка поезій Райнера Марії Рільке. Зараз ми працюємо над програмою, в якій серед шедеврів світової класики буде пісня на слова Рільке».
Невипадкові перетини в часі та просторі!
З Ґете-Інститутом сестри Тельнюк сконтактували завдяки своєму іншому поетичному проекту – виставі «Стусове коло», базованою на віршах Василя Стуса, українського поета закатованого московським режимом. За словами Галини Тельнюк, Ґете-Інститут вийшов на них завдяки Дмитрові Стусу, сину українського поета. «Вони вийшли на нас через Стуса, який, власне, був перекладачем Рільке. У 1972 році у камері попереднього ув’язнення Василь Стус за рік переклав 350 поетичних одиниць Рільке. Власне ми справжнього Рільке відчули завдяки Стусу. Весь трагізм і всю красу і незбагненність поетичних рядків німецького поета. І коли Ґете-Інститут шукав матеріал, то це відбувалося через Дмитра Стуса, який прекрасно знайомий з ним, як перекладач. І є широко відомим той факт, що саме Генріх Белль висував Стуса на Нобелівську премію. Тобто німцям було відомо про Василя Стуса, як про видатного поета світового рівня», - розповідає Галина Тельнюк.
Співачка вважає, що дуже дивні перетини в часі і в просторі невипадкові. Люди з абсолютно різних світів, різних країн, з різними долями перетинаються в якійсь кімнаті біля роялю, каже вона. Саме такий перетин завдяки батьку та сину Стусам і привів сестер до творчості Рільке. Під час праці з його віршами, Лесі Тельнюк довелося прискіпливо слідкувати за текстом оригіналу. «Ми дуже слідкували за оригінальним текстом, коли створювали музику, щоб все співпадало і відповідало логіці . Щоб музика ніде не входила у дисонанс із віршами. У нас були оригінали і вірші, перекладені українською. А це дуже важливий момент», - каже Леся Тельнюк.
Співати німецькою поки не наважуються!
Заспівати Рільке німецькою мовою сестри Тельнюк не наважуються дотепер. Галина пояснює: «Можна ризикнути, спробувати німецькою. Ми хочемо до цього підійти, але нам потрібен добрий консультант з німецької мови, щоби правильно розставляти акценти, тому що поетична мова дещо інша, і Рільке уживав не зовсім ту мову, якою говорять сьогодні німці. Є відхилення. Якщо порівняти з українською, то й мова Богдана-Ігоря Антонича, мова якого теж має своєрідний колорит, присмак і естетику початку 20 століття. Ці мовні моменти треба дуже правильно и тонко відтворювати у піснях. А я вважаю, що ці переклади, які ми взяли, дуже вдалі і добрі».
Проте у репертуарі сестер Тельнюк, окрім Рільке, є пісні й на слова народжених на Буковині німецьких поетів, зокрема Рози Ауслендер. Ці речі сестри співали під час вечорів в Київському Ґете. Інституті Гете, пригадує Леся: «Нам це цікаво, і ми відкрили для себе новий поворот, новий погляд на самих себе, на європейську поезію і на німецького слухача, якого побачили на своїх концертах в Ґете-Інституті».
А Галя додає: «Німців ми побачили трошки зблизька на цих концертах. Вони дуже вишукані, дуже точні, дуже уважні. Під час останнього виступу, тексти перекладалися на екрані. Тобто ми співали власну поезію, використовували вірші Лесі Українки. Ми зрозуміли, що німці дуже поважно і скрупульозно ставляться до художніх творів. Це для них не просто момент екзальтації або просто випадіння із життя. Вони до цього підходять дуже фахово і фундаментально. У них немає нічого поверхового, випадкового».
