Так сталося, що вихід цього, без перебільшення, потужного і небуденного за змістом дводисковика пройшов тихо і ніби непомітно для наших журналістів.
Але – що тішить – далеко не для всіх українських слухачів. Причинами неуваги преси до нього є не стільки непрофесійність чи необізнаність або упередження, як то іноді буває, а всього-на-всього його надмалий тираж – всього 500 примірників. З іншого боку, маємо шалений ексклюзив.
Гурт «САД» сформувався як творча одиниця і почав виступати задовго до того, як сцену побачили більшість колективів, які ми сьогодні вважаємо ветеранами українського року. А саме – далекого 1981 року у м. Дніпропетровську. На початку діяльності, у 80-х роках, учасники «САДу», зазнавали неодноразових, систематичних переслідувань з боку КДБ за те, що дозволяли собі творити справді незалежну музику в часи суцільного застою, брехні та офіціозу. Хоча гурт не визначався демонстративним протестом, сам факт незалежної позиції команди (що виявлялася насамперед у спрямуванні музики, що грав тоді САД та україномовних текстах), прагнення ігнорувати панівну ідеологію, не міг не дратувати «органи».
На сьогодні, якщо вам доводилося бачити виступи САДу, можна подивуватися, наскільки цілісно зміг пронести через десятиліття обраний вектор руху лідер і засновник гурту Сергій Решетник, який називає себе просто Сірий.
На сцені ця команда сьогодні справляє враження і звучить на рівні грандів світового металу на зразок Metallica, Megadeth чи Godsmack (список можна довго продовжувати). Швидкі соло, майстерні аранжування довжезних композицій, що тяжіють до жанру рок-опери, масштабність проблематики, шалене завзяття у грі – все це САД. Енергія музикантів особливо вибухова, коли грають «шевченківську програму», особливо близьку гуртові вже не перший рік.
Маємо на увазі надзвичайно талановиті інтерпретації поезії Кобзаря (такої нібито всім відомої та звичної ще зі школи) через «вживлення» у контекст гард-року та геві-металу у неповторному, авторському баченні, незашореному багатьма стереотипними підходами до цих загалом немолодих стилів. Слід сказати, цей шлях на сьогодні торовано не те щоб багатьма рок-гуртами, але всім відомі, скажімо, шедеври КОМУ ВНИЗ на слова Тараса; виходив у 2000-х роках навіть окремий збірник «Кобзар форева», де було зібрано зразки такої творчості різних команд. Просто САД мають настільки своєрідне бачення доробку Кобзаря, що переплутати їх з іншими неможливо, а не знати його – соромно.
